Роком зародження української моди прийнято вважати 1991 рік. Країна почала свій самостійний шлях і вільнодумної молоді захотілося відійти від шаблонів радянського періоду. Зараз складно уявити, а довгі роки центр, а точніше Москва, вирішували з яких матерій шити одяг, які моделі, а вже розмірна сітка була стандартна і людям з фігурою, що не підпадають під стандарт, доводилося важко.

У 1991 році Олена Бакай і Галя Логвінова починають проект “Дні національної моди” Сергій Бизов – дизайнер, в цьому – ідеолог нового проекту The Icon, вперше представив свою колекцію на фестивалі Alta Moda. У ті роки ще ніхто не знав як правильно все організувати, що робити, як розвивати. Незважаючи на це, модельєри творили, журналісти писали, бомонд дивився.

Окремо хочеться сказати про творчість: 90-ті роки це епоха черг, талонів, купонів…становлення держави. Природно, що бажають творити стикалися з банальними проблемами: відсутність тканин, фурнітури, аксесуарів. Зараз вже виглядає комічно, а тоді масово носили светри з ангори, малинові піджаки і сорочки з мокрого шовку. Носили те, що пропонував ринок.

У 1994-95 року з’являється перший Український Дім Моди Сергія Бизова. З Парижа Сергій запрошує до співпраці Лілію Пустовіт. На жаль їх співпраця тривала недовго, союз двох сильних лідерів розпався.

Побувавши на світових Тижнях Моди, одного разу Сергій запропонував Ірині Данилевській (будучи на той час редактором Єва) робити Сезони Моди в Україні.

Перші покази проходили в Будинку Акторів, у Києві, в нічних клубах. Молоді українські модельєри показували свої моделі, не завжди звичні і стандартні.

Вирвавшись з сіро-модного життя в радянській Україні активно розвивалася і арт-мода.

Одночасно, незалежно один від одного, в арт-моді звучать три імені: одеситки Ірини Дратвы, львів’янки Олесі Савенко та киянина Олексія Залевського.

Ірина Дратва, дружина молодого і перспективного художника української Нової хвилі Олександра Ройтбурда. Свою дизайнерську кар’єру вона почала з художньої виставки, і те, що вона так уявила, безумовно, не було модою – швидше інсталяцією. Її «сталінські» піджаки, пошиті як статуї – «фасад» з білої тканини з об’ємним «гіпсовим» рельєфом, тил з простої бортівка – експонувалися в 1988 році на республіканській виставці молодих художників, знаменитої Молодіжці, правда, в розділі «декоративне мистецтво». В результаті концептуальні піджаки виявилися виставленими в одній вітрині з писаними українськими тарілками.

До 1994 року вона працює за двома напрямками: перший-клубна мода, яскраві, кумедні, строкаті, шапочки з штучних тканин, потім до них додалися рюкзаки….одяг, в результаті колекція отримала назву «Пухнаста полуниця». Ця «Полуниця» і незабаром за нею «Одяг для сьогодні або новий фетишизм», стали першими українськими клубними колекціями – зі стовідсотковим попаданням в тренди і цільову аудиторію. Другим напрямком стала робота з винтажем в самому широкому його розумінні. Стилізації, цитати, відверті ready made – речі з секондхенда, скомпоновані в синтетичні луки, вінтажні колекції… В рамках роботи з вінтажним матеріалом була створена концепутальная колекція «Кінець цитати» (1995), для якої були використані базарні плюшеві килимки з картинками в лубочному стилі.

В цей же час, 1994 року – киянин Олексій Залевський,кукольник і гример, недавно закінчив відразу два факультету Одеського театральнодекорационного училища: – показує на київському фестивалі «Alta Moda» колекцію «Пристрасті по пляшці». Практично без усякої розгойдування – це був чи не перший публічний показ – він представив дотепне шоу, в якому театральні за своєю природою костюми «працювали» як fashion-об’єкти і створювали нові модні образи. «Спектакль» справив фурор і став дуже затребуваним – в той час про успіх колекції судили за кількістю пропозицій показати її ще раз.

Випускниця Львівського поліграфічного інституту та успішний художник-графік Олеся Савенко , в 1993 році , “раптово”, за її зізнанням, почала створювати одяг – і відразу дуже специфічну: дивну, дотепну, часто жорстоку і дуже епатажну. Олесю цікавили досі заборонені для моди і не тільки теми: сексуальність і гомосексуальність – а ще гротеск, абсурд, парадоксальність. Її моделі зацікавили режисерів, Вадим Седлецький запропонував їй використовувати її моделі у своїй постановці за мотивами творчості Гофмана і на Міжнародному фестивалі молодіжного експериментального театру «Золотий Лев» моделі зайняли перше місце.

Але повернемося до Сергія Byzovu, у Парижі Сергій знайомиться з Евеліною Хромченко, і так волею долі, наші дизайнери потрапляють на сторінки глянцевого видання l’officiel.

Лілія Пустовіт теж зробила чималий внесок в історію нової української моди. Її ім’я на сьогоднішній день відомо не тільки в Україні, але і за її межами. Моделі “Пустовіт” виставляються у світових столицях моди.

Українська мода розвивається, майже кожен місяць у великих містах країни проходять покази, на яких демонструють свої моделі не лише метри, але й талановита молодь.

Хочеться вірити, що коли-небудь, українські модельєри, впишуть свої імена в книгу історії світової моди