Веберіть мову:

Наші Контакти

Наша робота!

SONY DSC

Голосування

Нужна ли вам услуга выезда на дом, в офис? Знаете ли вы, о том, что такая услуга нами оказывается?

View Results

Loading ... Loading ...

история моды

наименование видов обувиМіняємо житло і машини,
Міняємо одяг і взуття,
Роботу, на стінах картини,
Все старе в смітник скинувши…..

Кількість пар взуття росла разом зі мною, в дитинстві було напевно 5-6 на весь сезон, в юності трошки більше, зараз вже набагато більше 10.

Але мені далеко від Мерайя Кері, у якої 1000 пар, або Періс Хілтон, у якої 2000 це ж можна 6 років одягати кожен день нову пару. До речі, Кім Кардашьян працювала персональним асистентом Хілтон до того, як стати відомою, і в його обов’язки входила організація її дорогого взуття.

Селін Діон хвалиться гардеробом взуття в 3000 пар, а жіночий автор Даніела Стіл-6000!

Можна відкривати музей панночкам-туфлиголикам, а є ж взуття, місце зберігання якої-у банківському сейфі. Під катом покажу найдорожчі пари взуття. Так що, якщо комусь цікаво…

Продовження

В українській моді ім’я Віктора Анісімова дуже відомо, а історія його появи, розвитку як дизайнера унікальна, так і підтверджує істину: якщо чогось хочеш, головне не боятися прагнути до своєї мрії.

Народився Віктор в селі на Чернігівщині, до 17 років розмовляв українською, а потім вступив в Пітері, військовий інститут.

Уявляю, як йому було, хлопчина з провінції, в інтелектуальній столиці, там де хліб-паляниця, а бордюр-поребрик

Продовження

Буває таке, що починаєш писати на одну тему, заглядаєш в пошукову систему в пошуках потрібної інформації, та…..загубився в нетрях цікавого. Так і тут, будучи на показі, про який я писала, почула цікаву фразу: “український КЗПП ввели професію демонстратора одягу завдяки “Дому Моди Хрещатик”….ну і сьогодні, коли писала пост про українську модель в Живому Журналі, вирішила перевірити, чи це так. І загубилася прочитала цікаву історію, про те, як з’явилася професія модель і з чого все починалося.

Наприклад, ви знали, що перші моделі-це були звичайні танцівниці та актриси, які вдягали чорне плаття, під горло, під низ демонстрованої одягу?
Робилося це для того, що б одяг не доторкався до тіла “моделі”
(враховуючи роль гігієни в ті часи така обережність цілком логічна).
Але все одно була проблема, дами з світського суспільства не сильно горіли бажанням купувати одяг, яку одягала простолюдинка

Продовження

Це був найбільш зворушливий показ.

Дуже популярні фотосесії, де мама і донька одягнені однаково, Запорізькі дизайнери під брендом VerАlina показали дуже милу колекцію для мам і дочок.
Маленька дівчинка прагне бути в усьому схожа на маму. І це не одкровення. Цей факт відомий всім, у кого підростає маленька модниця.
Для того щоб полегшити це завдання, ми випустили серію модного одягу, однаковою для тебе і твоєї дочки. Як заблищать очі дівчинки, коли вона одягне таку ж сукню, як у мами! Ми розробили цілу колекцію одягу, яка підійде на кожен день, так і на урочисті випадки

Так презентують свою колекцію Вероніка Солошенко та Аліна Шумно.

Ну, а мені, звичайно, сподобалися юні моделі, вони так серйозно ставилися до покладеної на них місії, наряди від VerАlina на Dnipro Fashion Days дуже стильно виглядали і на “мамах” і на “дочках”

Лилия ПустовитОдним з людей, хто “зробив” УКРАЇНСЬКУ МОДУ була Лілія Пустовіт, жінка красива, сильна, унікальна.
Народилася Ліля в 1966 році у Вінниці, в 1983 році переїхала в Київ, у 2006 році перший раз вийшла заміж! у 46!!! років народила першу дитину.

Жінка перфекціоніст, закінчивши школу із золотою медаллю поступила на факультет швейного виробництва Київського технологічного інституту легкої промисловості, потрапила до Молдови – на швейну фабрику міста Бендери, де незабаром стала головним художником. Після була стажування в l’universite de l’art moderne (Париж)

У 1996 році Лілія Пустовіт отримала Гран-прі «Золотий гудзик» міжнародного фестивалю In Vogue, Вільнюс (Литва), після чого голова журі конкурсу Даніель Ештер запросив її на роботу у свій паризький Будинок Daniel Hechter в якості дизайнера жіночої колекції pret-a-porter.

Продовження

народный костюм, костюмы для танцевальных коллективовРоком зародження української моди прийнято вважати 1991 рік. Країна почала свій самостійний шлях і вільнодумної молоді захотілося відійти від шаблонів радянського періоду. Зараз складно уявити, а довгі роки центр, а точніше Москва, вирішували з яких матерій шити одяг, які моделі, а вже розмірна сітка була стандартна і людям з фігурою, що не підпадають під стандарт, доводилося важко.

У 1991 році Олена Бакай і Галя Логвінова починають проект “Дні національної моди” Сергій Бизов – дизайнер, в цьому – ідеолог нового проекту The Icon, вперше представив свою колекцію на фестивалі Alta Moda. У ті роки ще ніхто не знав як правильно все організувати, що робити, як розвивати. Незважаючи на це, модельєри творили, журналісти писали, бомонд дивився.

Окремо хочеться сказати про творчість: 90-ті роки це епоха черг, талонів, купонів…становлення держави. Природно, що бажають творити стикалися з банальними проблемами: відсутність тканин, фурнітури, аксесуарів. Зараз вже виглядає комічно, а тоді масово носили светри з ангори, малинові піджаки і сорочки з мокрого шовку. Носили те, що пропонував ринок.

У 1994-95 року з’являється перший Український Дім Моди Сергія Бизова. З Парижа Сергій запрошує до співпраці Лілію Пустовіт. На жаль їх співпраця тривала недовго, союз двох сильних лідерів розпався.

Побувавши на світових Тижнях Моди, одного разу Сергій запропонував Ірині Данилевській (будучи на той час редактором Єва) робити Сезони Моди в Україні.

Перші покази проходили в Будинку Акторів, у Києві, в нічних клубах. Молоді українські модельєри показували свої моделі, не завжди звичні і стандартні.

Вирвавшись з сіро-модного життя в радянській Україні активно розвивалася і арт-мода.

Одночасно, незалежно один від одного, в арт-моді звучать три імені: одеситки Ірини Дратвы, львів’янки Олесі Савенко та киянина Олексія Залевського.

Ірина Дратва, дружина молодого і перспективного художника української Нової хвилі Олександра Ройтбурда. Свою дизайнерську кар’єру вона почала з художньої виставки, і те, що вона так уявила, безумовно, не було модою – швидше інсталяцією. Її «сталінські» піджаки, пошиті як статуї – «фасад» з білої тканини з об’ємним «гіпсовим» рельєфом, тил з простої бортівка – експонувалися в 1988 році на республіканській виставці молодих художників, знаменитої Молодіжці, правда, в розділі «декоративне мистецтво». В результаті концептуальні піджаки виявилися виставленими в одній вітрині з писаними українськими тарілками.

До 1994 року вона працює за двома напрямками: перший-клубна мода, яскраві, кумедні, строкаті, шапочки з штучних тканин, потім до них додалися рюкзаки….одяг, в результаті колекція отримала назву «Пухнаста полуниця». Ця «Полуниця» і незабаром за нею «Одяг для сьогодні або новий фетишизм», стали першими українськими клубними колекціями – зі стовідсотковим попаданням в тренди і цільову аудиторію. Другим напрямком стала робота з винтажем в самому широкому його розумінні. Стилізації, цитати, відверті ready made – речі з секондхенда, скомпоновані в синтетичні луки, вінтажні колекції… В рамках роботи з вінтажним матеріалом була створена концепутальная колекція «Кінець цитати» (1995), для якої були використані базарні плюшеві килимки з картинками в лубочному стилі.

В цей же час, 1994 року – киянин Олексій Залевський,кукольник і гример, недавно закінчив відразу два факультету Одеського театральнодекорационного училища: – показує на київському фестивалі «Alta Moda» колекцію «Пристрасті по пляшці». Практично без усякої розгойдування – це був чи не перший публічний показ – він представив дотепне шоу, в якому театральні за своєю природою костюми «працювали» як fashion-об’єкти і створювали нові модні образи. «Спектакль» справив фурор і став дуже затребуваним – в той час про успіх колекції судили за кількістю пропозицій показати її ще раз.

Випускниця Львівського поліграфічного інституту та успішний художник-графік Олеся Савенко , в 1993 році , “раптово”, за її зізнанням, почала створювати одяг – і відразу дуже специфічну: дивну, дотепну, часто жорстоку і дуже епатажну. Олесю цікавили досі заборонені для моди і не тільки теми: сексуальність і гомосексуальність – а ще гротеск, абсурд, парадоксальність. Її моделі зацікавили режисерів, Вадим Седлецький запропонував їй використовувати її моделі у своїй постановці за мотивами творчості Гофмана і на Міжнародному фестивалі молодіжного експериментального театру «Золотий Лев» моделі зайняли перше місце.

Але повернемося до Сергія Byzovu, у Парижі Сергій знайомиться з Евеліною Хромченко, і так волею долі, наші дизайнери потрапляють на сторінки глянцевого видання l’officiel.

Лілія Пустовіт теж зробила чималий внесок в історію нової української моди. Її ім’я на сьогоднішній день відомо не тільки в Україні, але і за її межами. Моделі “Пустовіт” виставляються у світових столицях моди.

Українська мода розвивається, майже кожен місяць у великих містах країни проходять покази, на яких демонструють свої моделі не лише метри, але й талановита молодь.

Хочеться вірити, що коли-небудь, українські модельєри, впишуть свої імена в книгу історії світової моди

Вибачте цей текст доступний тільки в “Російська”. For the sake of viewer convenience, the content is shown below in the alternative language. You may click the link to switch the active language.

Я многое умею делать руками. Молотком хорошо вбиваю гвозди, развешиваю картины. Развешивать картины — моя страсть.

Детство я помню до такой степени, что даже помню себя в детской кроватке с соской и игрушками. У меня был жираф, и я очень переживал, что нянька, Клава Печоркина, сломала ему шею, когда убирала в ящик. Я ей этого не мог простить никогда.

Я женился на француженке и уехал в Париж в 1982 году. Это оказалось очень тяжелым испытанием — погрузиться в другую страну. Я помню, как на второй день после приезда — вместе с женой и ее друзьями — мы пришли в парижское кафе, и мне сказали: «Что ты будешь пить?». Я спросил: «А что есть?» — потому что привык, что в советских кафе не было ничего. И когда мне официант сказал: «Есть все», — это было для меня шоком. Я не мог понять, как это — все.

Сейчас русские за границей любят критиковать меню: «Что? У вас нет чая с листиками фиалок?» — «Да, такого чая нет». — «А я его в Японии пила». Она считает, что если она пила его в Японии, то, ясное дело, в каждом ресторане он тоже должен быть. «Так что вы будете пить?» — «Свежевыжатый сок малины». — «У нас его нет». — «Боже, куда я пришла!» Это так забавно. Продовження